Доброго здоров'я усім мешканцям Скали-Подільської!

Хочу звернути увагу громадськості на екологічний стан нашого містечка. Жахливе становище має територія вздовж річки Збруч,- де на пагорбі розташована вул. Котляревського. Від фортеці і до розваленої шкільної очисної станції - суцільне сміттєзвалище. При цьому зауважу, що викидають сміття ті люди, що проживають на цій вулиці. Вже довший час ДП "Благоустрій" надає мешканцям містечка послугу по вивозу сміття. Виникає питання, чому люди не користуються даною послугою, а викидають сміття з пагорба вниз? Це запитання до влади. Дане сміттєзвалище забруднює прилеглу територію і річку Збруч.

Вздовж дороги на Кам'янець-Подільський, у придорожній канаві, протікають каналізаційні стоки у напрямку мосту.
По вул. Крушельницької, як йти до цвинтаря, з правої сторони також протікають каналізаційні стоки в напрямку колишньої шкільної ділянки. Мешканці, проходячи цією дорогою, обурюються бездіяльністю влади.
З радгоспного ставу витікає потічок, який впадає в річку. Також, вище по течії річки, є ще один природній потічок, який протікає через стару Скалу. Громадяни, що проживають поблизу цих потічків, повиводили з власних осель каналізаційні відводи, і все це стікає в річку. Небайдужі мешканці викликали екологічну інспекцію з Тернополя і екологи взяли проби води для аналізу вмісту нечистот у потічках.    

На території селища є недобудовані очисні споруди (справа перед мостом, як їхати на Хмельниччину). Зараз там проводяться будівельні роботи. По плану там мають фільтруватися стоки від заводу DOHLER. Як це все буде працювати,- побачимо з часом.

Вчора я був на селищному сміттєзвалищі. Назвати його облаштованим не повертається язик. Територія, яка займає частину кар'єру асфальтного заводу, не огороджена, вітер роздуває сміття навколо звалища. Я чув на сесії, що селищний голова Мирончук В. П. говорив, що в планах є звозити сміття з усієї громади в Скалу-Подільську на законне сміттєзвалище. Ця пропозиція серед громадян викликала глибоке обурення. Люди говорять, що якщо голові селища потрібне сміття з усієї громади,- то хай звозить собі у військове містечко. Із тим сміттям що є,-  навести би порядок. У випадку звезення сміття в Скалу з усієї громади,- влада дочекається до протестів і мітингів

Також мешканці скаржаться на сморід, який з'являється, коли працює асфальтний завод. Запах викликає нудоту, болить голова,- а що казати людям з хронічними захворюваннями? Про так звані фільтри для очищення викидів у повітря,- вже я особисто чую років з десять, але окрім балачок влади усіх рівнів і обіцянок власника заводу - нічого не міняється на краще.

Ліквідація забруднення навколишнього середовища- це є проблема номер один. Люди хворіють хронічними захворюваннями, вода забруднена, повітря забруднене. Оскільки населення в останні роки збіднішало- люди харчуються дешевими продуктами, які також здоров'я не добавляють. За статистикою - ми вимираюча нація, більше людей помирає,чим народжується.

У підсумку хто винен і що робити?

На мою думку, велика частина вищевказаних проблем є виною самих мешканців. Пора б вже й зрозуміти, що Україна - це є кожен із нас. Ніхто чужий не прийде і не зробить нам на місці життя європейського рівня. А представникам влади, яких обрала громада, потрібно більше звертати увагу на проблеми людей, а не бізнесу. Не буде людей, не буде й бізнесу.

Не можу не пригадати частину роздумів покійного Андрія Кузьменка (Скрябіна): "Недавно між гастролями їхав на автомобілі Україною і зняв свою подорож. Про те, що моя країна - суцільна руїна. Я не вибирав кадри, не було з чого. Це руїна. Відео знімав впродовж 4-х-годинної поїздки маршрутом Миколаїв - Калуш - Івано-Франківськ - Тернопіль - Кременець - Дубно - Луцьк. Ми звикаємо до того, що оточує нас, а коли бачимо це на екрані-воно шокує! Це-наша країна. Це ми з вами! Повірте, збоку ми виглядаємо страшно! Це всього-навсього 320 км із майже 170 000 км шосейних доріг України. Ми пересувалися виключно центральними трасами! Уявіть собі, що робиться в маленьких селах… Чому я почав знімати? Впродовж 2-х годин дороги я не побачив жодного усміхненого обличчя. Ось діточки йдуть по коліна в снігу зі школи, старі бабусі, згорблені і сумні, ледве пересувають ноги... Забуті села. Країна ходить так одягнена, що слів нема. Часто ті люди, які працюють зранку до ночі, не мають за що купити собі хоча б пристойний одяг... Я виклав цей запис Руїни в Інтернет, за сім днів 150000 переглядів у YouTube. Коментарі до відео дуже різні. Але я хотів, аби ми побачили себе збоку. Ми копирсаємся в тому гамні і не помічаємо того, бо звикли до цього. Ми знаємо куди прийти, щоб утішити свої очі. Та більшість людей так звикла до цієї руїни, що не реагує навіть. А в Інтернеті вибухнула реакція, бо справді, як ти, смерд, смів нам показати наше справжнє життя?! А в країні, погляньте, руїна, 90% території виглядає, як після війни. Думаю, що це таки війна, а ми живемо в окопах. І тому свідома людина може прийти до логічного висновку: якщо ми, українці, можемо в таких умовах жити, то нам уже......."

Гідні роздуми справжнього патріота України. В них ми бачимо себе. Чи можемо ми змиритися з таким життям? Якою ми залишимо Землю наступним поколінням?

Сергій Бондарчук.