Вівторок, 19.09.2017, 15:26
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гость
● ● ●
НАШЕ ОПИТУВАННЯ
ЧИ ПІДТРИМУЄТЕ ВИ ІДЕЮ ВІДНОВЛЕННЯ ДЛЯ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ СТАТУСУ МІСТА?
Всього відповідей: 29
ФОРМА ВХОДУ
СТАТИСТИКА

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Фото дня
Годинник
КАЛЕНДАР
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Календар подій
Календар України
Курс валют
курс валют в Украине сегодня
banker.ua
НАША КНОПКА
САЙТИ СКАЛИ-ПОД.
                          
Скала на Поділлі
Історико-краєзнавчий нарис, присвячений 800-річчю містечка

 

Скала-Подільська (в давнину просто Скала або Скала над Збручем) - селище міського типу в Борщівському районі Тернопільськоїобласті. Розташована на правому березі річки Збруч, за 15 кілометрів від райцентру. Населення 4288 осіб (2007 р.). Перша писемна згадка датується1210 роком.

Зараз Скала - це тиха місцина на території Західного Поділля. Але впродовж століть вона відігравала важливу історичну роль, так як була розміщена на торговельному шляху, що вів із Криму через Кам’янець до Львова і Кракова. Наше місто в часи середньовіччя вважалося одним із стратегічних пунктів давнього Поділля і було рівнею тодішньому Кам’янцю. Бурхливо протікало життя скаличан і в наступні століття. Мовчазними свідками тих подій є історичні пам’ятки, які збереглися в селищі. Про них ми хочемо вам розповісти.

 

1. Королівська криниця

Відома з XIII ст.
 

В ХІІІ ст. Скала і все Поділля перебували в складі могутньої Галицько-Волинської держави, яку твердою рукою об’єднав Данило Романович Галицький. Та тільки сформувалося князівство, як зі Сходу на Європу посунули монгольські племена. Впала Північно-Східна Русь, капітулював Київ, черга була за Галицько-Волинською державою. Щоб цього не сталося, Данило Галицький восени 1245 р. з дружиною вирушає в ставку хана Батия на річці Волга, щоб визнати себе васалом Золотої Орди.

Як каже місцева легенда, зима1245 р. почалася рано. Вона застала князя Данила в Скалі. Рухаючись «чорним шляхом» з Львова на Кам’янець, воїни Данила пригляділи в долині обабіч дороги гарне джерело.    Викопавши криницю, вони і зазимували в Скалі, поки не просохли від снігів дороги. Навіть через 8 століть збереглася в селищі назва криниці «Королівська», а всієї околиці - «Королівка» (адже в 1253р. Данило був коронований і тому мав право називатися королем). Галицький краєзнавець Олесь Степовий у своїй статті «Там, де Збруч річку проходили (Скала)...» в 1930 р. назвав місцеву криницю «найстаршою чинною керницею в Галичині».Можна з впевненістю сказати, що це джерело є вагомим доказом давності міста.
 
 2. Замок.
Відомий як кам’яний з першої половини ХІ ст. , багато разів нищений і відбудований , після турецького панування в кінці Х ст. більше не відбудовувався.
 
На скелястих берегах Збруча, ніби виростаючи з природньої скелі і зливаючись з нею в одне ціле, розміщений середньовічний замок. Він - серце, центр життя жителів Скали впродовж віків. Тут відбувались битви, тут велися важливі переговори, тут зупинялися князі, королі, гетьмани, тут жили власники, старости міста, тут знаходили свій захист скаличани в небезпечні часи.
В 20-х роках минулого століття польські археологи провели єдині грунтовні розкопки на території замку. При цьому вони дослідили язичницький жертовник ще з VIII – IX ст. В радіусі кількох метрів було знайдено товстий шар попелу, рештки жертвоприношень. Тому  можна сміливо твердити про проживання тут людей, а отже - існування людського поселення на території сучасної Скали - Подільської ще в такі далекі віки. В часи Київської Русі (XI - XIIст.) тут існував оборонний замок дерев’яно - земляного типу, який в 1259 р. під час вторгнення монгольського темника Бурундая в Галицько-Волинську державу був зруйнований.
В XIV ст. Поділля входить до Великого князівства Литовського як  удільне князівство на чолі з племінниками великого князя Ольгерда князями Коріатовичами (з 1331року). Останні побудували кам’яні замки в Смотричі, Червоногороді, Кам’янці і Скалі. Значне місце в історії розквіту фортеці і містечка належить Федору Коріатовичу (1363-1393рр.), який значно розширив і укріпив замок.  
      

У 1393 р.  литовський князь Вітовт відібрав у Ф. Коріатовича Поділля і Скала з Кам’янцем (тобто Західне Поділля) були продані ним двоюрідному братові польському королю Владиславу ІІ Ягайлу за 20 тис. коп грошей. Останній номінально надає ці міста Спиткові з  Мельштина воєводі Краківському.  У 1399 р. у битві на Ворсклі з татарами, де загинув цвіт Литви та Русі, Спитко пропадає безвісти. Ягайло віддає Поділля своєму молодшому братові, порушникові спокою серед Гедиміновичів Свидригайлу. Цей правитель теж не протримався довго.  ,

І взагалі, взаємини  між Польщею і Литвою, між Ягайлом і Вітовтом  й надалі були досить заплутаними, так як Вітовт хотів     зберегти незалежність Великого Литовського князівства, але через зовнішні обставини (потреба в міцному союзникові Польщі) знову й знову йшов на зближення з Ягайлом. Поділля, в тому числі Скала, були ареною торгів між Литвою і Польщею.  Тільки після смерті Вітовта наш край остаточно перейшов до складу Корони. Тут також вирішальну роль відіграв людський фактор. Князі Бучацькі, лідери пропольської шляхти на Поділлі, викликали до себе кам’янецького намісника Литви, який ще нічого не знав про смерть Вітовта, ув’язнили його і захопили замки Західного Поділля. Фактично відбулася окупація Польщею нашого  краю. За таку «вірну службу» Михайло Бучацький отримав титул кам’янецького старости.  

Попри природню захищеність і добру укріпленість замку, цей час ( кінець XV - початок XVI століть) був найтяжчим в історії Скали. Раз по раз фортеця і місто знищувалися до краю. Дійшло навіть до того, що Скала втратила магдебургію і перейшла до розряду сіл. Але в 1518 р. польський король Сигізмунд І Старий поновив Скалу в статусі міста та повернув магдебурзьке право а також надав право на щотижневі торги і ярмарок на свято Вознесіння Господнього.  

Скала стала староством з підпорядкуванням Подільському воєводі, яке проіснувало до кінця XVIII ст. і було ліквідоване Австрійською імперією. І взагалі , XVI ст. - це час розквіту міста. Тут процвітає торгівля, ремесла, був навіть золотник. Власниками Скали і замку були в цей час  Станіслав та Геронім Лянцкоронські.Так брати Бучацькі захопили Скалу собі у власність майже на все XVст. В складі Польського королівства Скала отримує магдебурзьке право (1445 р.), стає центром повіту Кам’янецького староства (1469 р.), а замок - важливою державною оборонною спорудою стратегічного значення. Адже за річкою Дністер вже знаходилася територія, де вільно кочували кримські татари і південні фортеці Кам’янець, Скала, Червоногород, Смотрич були свого роду кордоном, щитом Корони і всього християнського світу. В другій половині XV ст. напади татар, волох, турків не припиняються. Одним з найнищівніших був татарський наїзд 1494 р. Після значного пошкодження даних фортець сюди був направлений ревізор, який перевірив стан подільських замків. Збереглася люстрація даного ревізора. Її опублікував у 1895 р. Михайло Грушевський. Цей документ є найдавнішим детальний описом Скали і замку. Ось як коментує Грушевський слова ревізора: «В Скалі стіни не мають заборол, пообгнивали так, що вийти на них ревізор не міг, східці пообгнивали». 

В наступні десятиліття напади далі не припинялися. А взагалі, як вказує директор Борщівського краєзнавчого музею Михайло Сохацький, протягом XV - XVII ст.  наш край зазнав понад 200 значних нашесть. Майже всі вони не оминули Скалецьку фортецю. В першій половині XVIст. її декілька разів знищували дощенту. Та вже на середину XVI ст. замок знову відбудували силами скалецьких міщан та селян семи навколишніх сіл, які були прикріплені до фортеці, так звані «замкові села» (Ланівці, Озеряни, Жилинці, Угринківці і інші). Саме в цей період остаточно сформувалася оборонна система. Замок з трьох боків був природньо захищений і лише з південного боку міг бути доступний. Тому з цієї сторони викопали глибокий рів, звели кам’яні стіни і округлої форми кам’яну вежу, так звану Порохову. Вона найкраще збереглася до нині. З південної сторони знаходилась в’їзна брама. Дістатися до неї можна було лише по підйомному мосту, який при потребі опускався на грубих ланцюгах.
Недавно в архівах Варшави виявлено відтиск печатки Скали за 1531р. з таким зображенням:  «У щит, схожий на ренесансовий, вписана відчинена міська брама з трьома вежами, завершеними зубцями. 
Бічні вежі мають по два видовжені вікна, середня - одне, в нижньому ярусі по одній круглій бійниці. У нижній частині веж помітні виступи - можливо, це зубці на мурі, що з’єднує вежі». На зміну відносно спокійному XVI століттю приходить бурхливе XVII-е. Поновлюються війни, напади, а з ними - занепад місцевого життя. У 1620 році край зазнає жахливого вторгнення турків. Визвольна війна середини XVII ст. під проводом Богдана Хмельницького також негативно вплинула на замок, який був взятий козаками двічі: в 1648 р. і 1655 р. У 1657 р. трансільванський князь Д’єрдь ІІ Ракоці на короткий час заволодів містом і сильно понищив замок. Люстрація 1665 р. повідомляє, що «замок, вимуруваний на скалі і обведений навколо муром, прийшов у  цілковите запустіння». 

У 1672 р. за Бучацьким договором між Річчю Посполитою і Османською імперією Поділля (в тому числі Скала) переходить до складу Туреччини. Оборонні споруди замку були остаточно зруйновані, після чого замок уже не відбудовувався.  

У XVIII ст. Поділля повертається в склад Речі Посполитої і в середині цього століття староста Скали Адам Тарло на місці напівзруйнованого фортечного житлового будинку почав будувати пишний барокового стилю двоповерховий палац. Вражаючими в ньому були і триповерхові підвали. Мабуть, тому по сьогодні в селищі живе легенда про підземні ходи до Кам’янця. Гроші на будівництво палацу слуги Тарла збирали з населення Скали і навколишніх сіл. 

Було зібрано  величезні гроші: 45 400 золотих ( в той час годований віл коштував 22-25 золотих). Напевне, так був проклятий оподаткованими скаличанами палац, що самі сили природи втрутилися  в його подальшу долю. В літописі за 1765 р. записано: «Через кілька років після закінчення реставрації палац спалено вогнем блискавки і зараз він стоїть пустий, а особливо знищено бічні прибудови».З тих пір наш замок не має більше господаря і потихеньку продовжує руйнуватися...  
3. Костел Успіння Божої Матері.
Римо-католицький. Збудований у 1719 році тодішнім власником міста Валентином Межеєвським.
 
У плані споруда являє собою рівноконечний хрест, до якого з заходу примикає вежа,збудована разом зі шпилем у кінціXIX ст. Фасади вирішені стримано: тільки цоколь та карниз служать їм прикрасою. Високі вікна мають стрілчасту форму отвору, тому костел зберігає риси готики. Недарма мистецтвознавець Григорій Логвин назвав храм «останнім відлунням готики на Україні». Костел обнесений оборонними мурами, стрільницями та  чотирма баштами.  
Діючим він був до 1945 року. З 1946 по 1991 роки  був закритим, використовувався  як ... електростанція. У 1980-ті роки споруда зазнала значних пошкоджень: від великої бурі завалилося завершення вежі, були втрачені заповнення отворів, впало склепіння захрестії.
У роки незалежності силами католицької церкви Польщі  храм було повністю реставровано. Зараз тут відбуваються почергові богослужіння  римо-католицької та греко-католицької громад селища. На фасаді костела збереглася таблиця з присвятою 100-річчю від дня народження Адама Міцкевича (1798-1898). 
4. Церква Святого Миколая.
Збудована в1882 році

Будівництво відбувалося за священства греко-католицького пароха Келестина Костецького, який служив в Скалі з 1867 по 1885 роки. Він вважався досить впливовою людиною в усій Галичині, так як займав посаду радника Митрополичої Консисторії з відзнаками крилошанина. Далі він після Скали ніс духовну службу у Чернівцях. А в 1886 році у містечко прибув новий священик Олександр-Константин Левицький (1850-1910). Якраз за його служіння в 1902-1905-х роках  місцеві художники брати Антон та Михайло Шурми іСемен Овадюк розписали фресками стіни та оздобили декоративним різьбленням Святомиколаївський храм. 

В церкві Святого Миколая в травні 1896 року   брав шлюб видатний український вчений таполітичний діяч Михайло Грушевський зі своєю дружиною Марією Вояковською. Так, це не легенда, а достовірна правда. Є декілька підтверджень цьому: 1) у газеті «Діло» за 1896 рік у рубриці «Дрібні вісті» було вміщено таку замітку: «Нині 26 мая відбуде ся  в Скалі в домі тамошнього пароха о. Левицького вінчанє п. Мих. Грушевського, професора історії в університеті львівськім, з панною Марією Вояковською, учителькою зі Львова»; 2) в газеті «Новий час» за 1930 рік.

у статті Олеся Степового «Там, де Збруч річку проходили (Скала)...» є слова, що автор на власні очі бачив у церковних документах запис про дане вінчання; 3) в православній церкві Святого Георгія у Львові яку відвідував православний за віросповідуванням Грушевський є запис про те, що вчений там відбув біблійні оповіді, готуючись до шлюбу і ще запис про вінчання в Скалі; 4) на Скалу як на місце свого вінчання вказує сам Михайло Сергійович у 1900 році, коли хрестив у церкві Святого Петра і Павла в Львові свою єдину доньку Катерину і заповнював її метрику.    

Треба додати, що Марія  Вояковська-Грушевська була рідною сестрою Олімпії-Кароліни  Вояковської-Левицької, дружини о. Левицького. Отже, Грушевський і Левицький були одружені на рідних сестрах, тобто були шваграми. У 1889-1895-х  роках Марія Вояковська вчителювала в нашому містечку, при цьому багато допомагала в культурно-освітній роботі  о. Левицького.

5. Могила Олександра Левицького.  

30 вересня 1910 року у львівській газеті «Діло» під рубрикою «Померли» з’явився коротенький некролог: «О. Олександер Левицький, парохСкали над Збручем, почтенний ассистент епископської консисторії помер вчера в Скалі в 60-му році житя. Похорон відбуде ся в неділю, дня 2. жовтня. Вічна йому пам'ять!»

Через 15 номерів «Діло» помістило  життєпис покійного, автор якого підписався як «Учасник». Є версії, що тим учасником був Михайло Грушевський, котрий був присутній на похороні свого швагра о.Левицького. Як вже згадувалося, Левицький прибув у Скалу в 1886 р.  На той час тут вже була збудована величава церква та існувала при церковному братстві перша самостійна читальня. Отець 

Олександр розширив її, поповнив великою кількістю книг та зробив з неї філію «Просвіти». У економічному огляді Борщівського повіту за 1896 р. читаємо: «Просвітній рівень в Скалі ... є гідним похвали, найкраще свідчить число членів читальні - 240; такого числа членів немає ніяка інша читальня в Борщівському повіті, а може, і ніде немає. 

Вона може величатися великими успіхами як на просвітньому, так і економічному полі...А це все є результатом трудів одного чоловіка - тамошнього пароха о. Левицького».

У 1908р. читальня (тобто філія) «Просвіти» в Скалі нараховувала 684 члени і була найбільшою в Галичині. 

Читальня мала: просторий читальний дім, хор, аматорський драматичний гурток, оркестр, крамницю, позичкову касу. Головою «Просвіти» незмінно залишався о. Левицький до своєї смерті.

На плебанії, в будинку свого швагра любив бувати Михайло Грушевський. Тут вчений відпочивав від  напруженої розумової праці і тілом, і душею. Існують місцеві легенди, що він полюбляв рубати дрова, або, як його дуже дратували місцеві ворони і Михайло Сергійович відправляв дівчину-служницю, щоб та розганяла набридливих птахів.

Так на протязі 1896 – 1910 років Грушевський з родиною дуже часто бували в гостях у пароха Левицького в Скалі, а сім’я отця бувала в нього у Львові.Похорон Олександра Левицького став справжньою народною маніфестацією. 

javascript://