Понеділок, 26.06.2017, 21:14
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гость
НАШЕ ОПИТУВАННЯ
ПІДТРИМУЄТЕ ВИ ІДЕЮ НЕЗАЛЕЖНОЇ ПЕРЕВІРКИ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ЗА ОСТАННІ 5 РОКІВ ТА ОГОЛОШЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ
Всього відповідей: 188
ФОРМА ВХОДУ
СТАТИСТИКА

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Відео дня
Годинник
КАЛЕНДАР
«  Липень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Календар подій
Календар України
Курс валют
курс валют в Украине сегодня
banker.ua
НАША КНОПКА
САЙТИ СКАЛИ-ПОД.
Головна » 2013 » Липень » 5 » ЧОМУ МИ ТАКІ БАЙДУЖІ ДО ВЛАСНОЇ ПАМ'ЯТІ?
14:36
ЧОМУ МИ ТАКІ БАЙДУЖІ ДО ВЛАСНОЇ ПАМ'ЯТІ?

Роздуми на тему створення музею у Скалі

   Як відомо, ще з початку минулого 2012 року у нашому селищі існує музей імені Мирослава Скала-Старицького, є й директор - наш відомий краянин художник Євген Шпак, але всі ми знаємо, що насправді до повноцінного музею ще ой як далеко! Чому? Все знову ж впирається в фінанси, але, на мою думку, не тільки. Тут ще «допомагає» нашій матеріальній бідності убогість духовна: наша байдужість. Неодноразово мені доводилось чути серед наших односельчан фрази на кшталт «кому потрібен цей музей» або «краще б дали зарплату не директорові, а відкрили вакансію ще однієї прибиральниці». Сумно… Руки опускаються… Все переводиться в матеріальне, все оцінюється з висоти: кому це вигідно. І навіть не виникає думка, що Є.Шпак без власної вигоди хоче прислужитися нашому селищу, він, уродженець зовсім не Скали, хоче закласти «фундамент» пам’яті такого багатого на історію та знаменитих людей містечка… Адже багато навколишніх сіл та міст мають власну історію, збирають її по крупинках, щось пишуть, видають, а ми, нащадки тих, котрі вище всіх дооколичних нас. пунктів стояли в національній свідомості, не маємо, не знаємо, тай не хочемо особливо мати й знати нічого…

    А якихось 100 років все було інакше: Скала не мала рівних в своєму культурному, патріотичному, національному злеті. Зі спогадів Степана Паладійчука «Національно-політичне відродження Борщівщини (кін.ХІХ – поч.. ХХ ст.)»: «Товариство «Просвіта» у Львові засновувало в краю свої читальні. Перша читальня на Борщівщині постала в Скалі, заснована парохом Скали о.Олександром Левицьким, а  другу у 1890 р. заснував у Борщеві адвокат Михайло Дорундяк. О. Олександр Левицький зорганізував церковний хор, який 1890 р. перший раз заспівав у церкві під його орудою. Скалецький дяк вчив читальняний хор у Борщеві».

   Зі спогадів «Скала – містечко мого походження» кооператора Івана Мартюка, в 30-ті рр. минулого століття директора Центросоюзу у Львові: «Усі хористи читали ноти, а хор вславився своїми висту­пами в околичних селах на празниках і світськими концер­тами в Скалі, Борщеві, Теребовлі, а навіть в Тернополі, де співав на привітання архикнязя Рудольфа. Хор влаштову­вав рік-річно концерти на честь Т. Шевченка, в роковини знесення панщини та під час ювілейних обходів на пошану Франца Иосифа». А ось як пише І.Мартюк про будову читальні «Просвіта» (йде мова, хто не зрозумів, про приміщення майбутнього музею, в народі «колишній кінотеатр»): «У сусідстві новозбудованої церкви мала свою посілість удова Возьна. Вмираючи, вона записала свій ґрунт на „Про­світу". На тому ґрунті побудовано читальняний будинок, будував Іван Чорпіта. Цей будинок викінчено під кінець 1894 р. і це був перший будинок читальні не лише в повіті, але взагалі в Галичині. Від того часу читальня сталася осередком культурного життя. Організовано прогульки до Борщева на театральні вистави „Руська Бесіда", а ці вис­тави заохотили молодь ставити аматорські театральні вис­тави. Таким чином постав в Скалі аматорський гурток під проводом В. Юрчака, що стався пізніше початком його те­атральної карієри. […] Головою читальні „Просвіти" був по­стійно аж до своєї смерти о. Левицький, а по його смерти обрано головою Василя Мартюка».

    А зараз вдумайтесь в число членів читальні: на 1893 р. – 182, діяв драматичний гурток, аматорський хор. На 1908 р. – 684 і це була найбільша читальня в усій Галичині, мала хор, аматорський драмгурток, оркестр на 18 інструментів, крамницю, шпихлір (комору для зберігання с/г продукції). І ви думаєте, їм було легше матеріально, ніж нам? Не впевнена… Адже в краї було малоземелля, безробіття та ще й різко зросла кількість населення. Але вони трималися за своє: серед поляків (їх було в Скалі прибл. 1000), євреїв (2,5 тис.) українці (бл.2,4 тис.) зуміли брати верх своєю патріотичністю, культурою, свідомістю.

  Скала між І та ІІ світовими війнами знаходилась у складі Польщі. Тяжко було нашим предкам: польський шовінізм часів Пілсудського був набагато тяжчий, ніж добрі часи «за матінки Австрії». Але й тут українці Скали не розгубилися. З хронологічних записок місцевого жителя-краєзнавця М.Косача: «1935 р. Товариством «Просвіта» куплено громадську ділянку під розширення будинку читальні «Просвіта». Почалися підготовчі роботи. Громадяни, які мали коні, почали завозити камінь. Безтяглові громадяни проводили земляні і погрузочно-розгрузочні роботи. 1936 р. В Скалі велося будівництво по розширенню будинку читальні «Просвіта». Відбулося віче української громади, на якому ухвалили: кожному українцеві відпрацювати на будівництві читальні 4 дні і хто має коні 1 день на вивезенні будматеріалів».

   На жаль, точних відомостей про час завершення будівництва не знайдено. Але у власних спогадах видатний оперний співак Мирослав Скала-Старицький розповідає про три свої перші сольні концерти в Чорткові, Борщеві та у рідній Скалі, де на концерт зійшлося майже всі населення містечка, зайнявши не тільки приміщення новозбудованої читальні, а й весь майдан біля неї. Було це перед самим приходом більшовиків десь у 1938-1939 рр.

…Тепер скажете, інші часи, треба думати про хліб насущний,  а не духовний, але історія вже не раз довела, що матеріальний добробут нації починається з відчуття власної гідності, гордості, патріотизму, а потім прийдуть й матеріальні блага.

   Отож, встаньмо з колін нашої байдужості, черствості, відчуття, що хтось це має зробити, а не я, й спільно всією громадою подумаймо над збереженням власної гідності, щоб не було нам соромно за наше бездарне покоління перед нащадками, які все одно «в Європах» навчуться берегти культурну спадщину, але чи буде вже тоді що берегти після нас?

  Однією з найулюбленіших пісень Мирослава Скала-Старицького був твір «Думка», де є такі слова:

Куди ти згинув, рідний краю?

О, де ви, рідні небеса…

   Для нього ці слова були символічними, адже в рідний край він повернутися не міг. А зараз, якби він повернувся, що б побачив: напіврозвалену читальню, збайдужілий до всього народ? Задумаймося й станьмо, нарешті, господарями на власній землі, у власному селищі!

       Ундерко Оксана Леонтіївна - секретар оргкомітету

Категорія: Культура | Переглядів: 388 | Додав: dubchak | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Код *: